Fővám tér: Митна площа і угорська сіль

Оприлюднено Оприлюднено в Оглядовий Будапешт
Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone

Невеличка й галаслива Митна площа – як красива жінка у компанії літніх джентльменів. Зліва та справа її стережуть два поважні угорські Ури (Úr -з угорської мови “пан”) Белварош із Ференцварошем, акурат на межі яких вона собі зручно розташувалася, а спереду, у зеленому мереживі моста Свободи, її омиває Дунай. Поруч ще два красені – яскравий, як різдвяний пряник, центральний міський базар та імпозантний Митний дім, нині економічний університет Корвіна. Площа в такому чудовому оточенні квітне і наповнюється життям щодня: біжать на базар домогосподарки, студенти запізнюються або прогулюють пари, цікаві туристи, котрих виводить сюди торгова артерія Белвароша вулиця Ваці, обвішані пакетами, спраглі і втомлені, окуповують тераси кафе «Анна». Людно, шумно і кроку нема де ступити, енергія цього місця нуртує, як джерело з живою водою. 

«Коли пару сотень років тому рибний ставок, який знаходився у цьому місці, засипали, набережну Дунаю продовжили і укріпили, – пише в своїй статті «Будапешт, якого ти ще ніколи не бачив» Шоморйої Ласло, – тут утворився важливий торгівельний простір, де стояли соляні й тютюнові склади і пересікалися Соляна вулиця (Só utca) з вулицею Трьох люльок (Három pipa utca). Поруч зі складами знаходилося пештське соляне управління (sóhivatal), а в квартирах на розі вулиці Трьох люльок жили sótisztek – соляні офіцери». Площа з’явилася пізніше, коли в 50-х роках 19-го століття один з тютюнових складів знесли і на його місці розчистили територію. Спочатку вона називалася Salzplatz, потім – площа Соляного дому, ще пізніше – просто Соляна, оскільки саме сіль довго була тут головною героїнею.

Соляне управління і соляні офіцери

Перш ніж пояснити, що таке Sóhivatal, дозвольте невеличкий екскурс в історію угорської солі, оскільки саме сіль протягом дуже довгого часу була білим золотом Угорщини.

За всіх часів Угорського королівства, а пізніше й Австро-Угорщини, угорці возили сіль з двох місць: із Трансильванії, що нині належить до Румунії, і Марморошу, що нині є Україною. Як перші землі, так і другі (басейн Тиси та Семигорода) до ІХ століття належали Болгарському царству, а після приходу угорських племен в Дунайську низовину відійшли угорцям.

Візантійські хроніки тих часів пишуть, що соляними шахтами, розробленими ще за вказівкою болгар, угорці зайнялися відразу ж після завоювання. Місцеві землі були поділені на комітати, а центри комітатів спеціально розташовувалися так, аби шахти обов’язково підпадали під їхній безпосередній контроль.

Про найпершого угорського короля Іштвана та сіль навіть згадується у давній легенді про Святого Геллерта «Szent Gellért püspök nagy legendája»:

«У той час у Марошварі (місто в Трансільванії) був собі великий візир на ім’я Охтум (Ahtum), хрещений у місті Бодоні за грецькою церемонією. Мав велику силу і владу. Мав також сім дружин, бо не був досконалим у християнській вірі. Охтум не проявляв шани перед королем Іштваном, бо мав велику армію своїх воїнів і знатних людей. Незліченні стада коней та корів, землі та господарства. Навіть захопив владу над королівською сіллю, яку сплавляли для Іштвана річкою Муреш, поставив всюди митниці і охорону аж до Тиси, і всі були в страху».

Про те, що місцеві трасільванські князі розпоряджалися королівськими соляними складами і шахтами так, як собі хотіли, свідчать також наступні події.

У 1222 році Андраш ІІ у своїй Золотій Буллі визначив, що надалі для того, щоб її було легше охороняти і перевозити, угорська сіль може складуватися і зберігатися довший час виключно у двох місцях Угорщини – в Селачі (нині Румунія) і в Сегеді (сучасна Угорщина). 

Пізніше соляні склади з’вилися також в Токаї та Солноку.

Розкопану трансильванську сіль угорці транспортували на захід трьома соляними маршрутами: з них були два водні шляхи – з повіту Муреш річкою Муреш до Сегеду, також від шахт Мараморошу Тисою до Токаю, і третій – сушею з Селачі до Солнока.

Соляна шахта в селі Акнаслатіна (нині Солотвино, Україна) Джерело: Fortepan

У 15-му столітті королівським указом від 1492 року торгівлю сіллю було офіційно монополізовано. В указі йшлося про те, що всі соляні шахти від цього моменту належать королю, а дохід від продажу солі йде тільки у королівську скарбницю. Саме на цьому етапі Угорському королівству знадобилися соляні управління (Sóhivatal) – офіційні установи, які займалися фінансовими надходженнями від торгівлі сіллю в королівську, а пізніше в імператорську казну. Попутно, звісно, вони займалися рештою справ, пов’язаних з видобуванням, зберіганням, транспортуванням солі, але фінанси – то була їхня основа функція, яка майже не змінилася з переходом Угорщини під владу Австрії. Податки стягувалися посадовими особами, які називалися sótisztek – соляні офіцери.

Цікавий факт: У цей період (початок 19-го століття) не території усієї Австро-Угорської імперії були десятки подібних соляних управлінь. Судячи з усього, процес вирішення якоїсь справи у подібній установі був надзвичайно бюрократичним і заплутаним, оскільки нині як в угорській мові слово «sóhivatal», так і в німецькій мові його еквівалент слово «salzamt» використовують у переносному значенні саме для  іронічного позначення установи, яка займається справами, що їх неможливо вирішити, – пише угорська Вікіпедія. Мова – це найкраща пам’ять народу і не дасть збрехати.

Митна площа

Митною площа стала в 1874 році.

Після 1867 року (рік укладення Австро-угорського Компромісу) Угорщина зазнала небувалого економічного, промислового та соціального розквіту. Масштабний розвиток торгівлі зумовив необхідність будівництва нового митного управління – для розмитнення товарів, що прибували до Пешту Дунаєм. Всього за 4 роки на площі Соляній звели грандіозну імпозатну будівлю Митного дому (за проектом архітектора Міклоша Ібла) – величезний комплекс зі складськими приміщеннями, власною залізницею, що вела до Дунаю, і підземним водним тунелем, який щільно закривався під час повеней. Нижній підвальний поверх являв собою один велетенський склад, у який залізницею та водним тунелем доставлялися товари для розмитнення.

Причілок (тобто бічний фасад) Митного дому, яким будівля виходить на Митну площу, прикрашений скульптурами, що символізують людські чесноти.  Протилежний бічний фасад прикрашений групою скульптур, що символізують найстаровинніші угорські ремесла. Всього на Митному домі 22 скульптури. Фото: Soul Budapest
Богиня залізниці і бог Судноплавства, основний фасад Митного дому, що виходить на Дунай. Крім них, розташовані ще вісім античних богів, які символізують Закон, Силу і Владу, Науку, Важку промисловість, Машинобудування, Текстильну промисловість, Комерцію і Процвітання. Фото: Soul Budapest
Основний фасад Митного дому, вид з Дунаю. Загальна площа будівлі – 9500 m2
Вашарчорнок та світське життя

Одразу ж поруч з Митним домом розпочалося будівництво найбільшого у всій Угорщині базару Вашарчорнок, а навпроти базару відкрилася жвава кав’ярня «Надор кавигаз», що починала приймати відвідувачів з третьої години ранку. «Вже з удосвіта повна циган, офіціантів, вуличних торговців їжею та жінок без капелюшків, які відпочивають тут після складної ночі на вулицях Белвароша», – пише репортер пештської газети Надаш Шандор у 1916 році. – О п’ятій ранку тут вже починає продаватися алкоголь, на що відповідні служби не звертають жодної уваги. Щоправда, місцеві заклади для пристойних людей саме о п’ятій ранку якраз зачиняються», – уточнює для справедливості Надаш Шандор.

Нині в цьому місці розташоване чудове кафе “Анна”, на терасі якого гарно сидіти під вечір, коли заходить сонце, з келихом угорського шампанського. Перевірено не раз – рекомендую.

Читати також:  Будапештський Gazsdú Udvar - де минуле і сучасне зустрічаються
Дане фото, а також титульне фото позиченіі з сайту: annacafe.hu
Міст Свободи

1896-року поряд був побудований міст Митний, пізніше перейменований у міст Франца Йосипа, а ще пізніше – у міст Свободи (Szabadság híd). 

Маючи довжину 333 м, є найкоротшим Дунайським мостом у Будапешті. Загальна ширина – 20,1 м, ширина проїзної частини – всього 10,5 м, поряд з трамваєм ледве поміщаються автівки. Вага – 6102 тонни. З’явився на світ тому, що після будівництва Ланцюгового моста і моста Марґіт угорські депутати у 1885 році прийняли “закон про Дунайські мости”. У законі йшлося: якщо річний дохід від мостових зборів перевищує 650 тисяч форинтів, надлишок повинен бути використаний для будівництва наступного мосту. Надлишок таки суттєво перевищив цю цифру

Джерело: Soul Budapest
Залишки неприємного минулого

У радянські часи площу Митну перейменували на площу Георга Дімітрова, болгарського комуніста, якого називали болгарським Леніним. У центрі площі навіть стояв пам’ятник. У 1956-му пам’ятник знесли, назад його вже не поклали, але назва площі залишилася. Пізніше, як совети повсюдно закінчилися, угорці одразу ж повернули площі стару назву.

Також саме до цього минулого належить історія про пам’ятник Карлу Марксу в університеті Корвіна. Цей пам’ятник, що стояв у центральному холі, десятиліттями служив студентам за талісман. Вважалося, що коли його погладити, він принесе удачу на іспиті. Вже у післярадянський період його періодично хотіли прибрати як залишок комуняцького режиму, “недопустимо, – писали ЗМІ, щоб у нинішній Угорщині стояв пам’ятник «ідеологу, який відкрито притримувався антисемітських та расистських поглядів». Але цей процес щораз упирався в шалений студентський спротив, тому Карл Маркс продовжував прикрашати собою хол одного з найбільших університетів Східної Європи майже до останнього часу. Зрештою черговий ректор прийняв остаточне рішення: Маркса прибрати, але створити в університеті музей і перенести його туди. Тож талісманний Карл зробив, на перший погляд, зовсім невеличку подорож – з одного крила будівлі перейшов у інше. Але по суті перекочував нарешті із теперішнього, де випадково затримався, у минуле.

Напишіть відгук