Castro Bistro – картинка з кіно “Sivi kamion crvene boje”

Оприлюднено Оприлюднено в Альтернативний Будапешт, Гурманський Будапешт
Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone

Мушу вам розповісти про цей бар, що акуратно, мов ножицями, вирізаний із сербської стрічки Срджана Колевича “Сиви камион Црвене боје”, – хто любить це кіно, мене зрозуміє. І прямо зараз, під блюз Рея Чарльза, який я тут слухаю вживу, бо ця симпатична молода пештська блюзова група Quarktett (дві гітари, губна гармошка, скрипка) тримає всю картинку вкупі, мов гамельнский флейтист- Боюся, що як тільки вони зупиняться, вся магія зникне . Слухати на soundcloud

Я би у цей бар сама не зайшла навіть під страхом смерті, настільки він нагадує післясовєтський сільський ресторан зовні і всередині. Я впиралася з усіх сил і казала “Та ви здуріли!!! Я таке дома надивилася в ранній молодості! Ненавиджу таке оформлення!” Але нині тут відкрилася виставка молодої акварелістки і графіка Ronto Lili, роботи которої я дуже хотіла подивитися. Лілі мене таки в це місце привела. І це, власне, вже другий подарунок, що його мені цей бар зробив після Quarktett. Бо Лілі таки крута.

Бар відкрили 16 років тому і з тих пір не змінювали. Так в усякому разі здається, коли ти дивишся на ці трохи пошарпані стіни, заліплені від стелі до підлоги усілякими плакатами з різних епох. Тільки постійно додають до колориту східно-європейської провінційної розрухи всякий стьоб та нові й нові контрасти. Тут є класичний югославський килим на стіні (пригадуєте ті, які возили з Югославії наші тютки в 90-х?). На його тлі прикольно фоткатися для інтернетів. Над килимом нині висить чудовий Лілін акварельний ескіз. Тут є меблі з совка і хороший блюз. Є скатертини з покривал мого дитинства – тих, що були парадні, двобічного плетива з узором (ви ті покривала відразу розпізаєте і заплачете) – і на них правильні винні келихи.

Зала забита англомовними іноземцями, які увлення не мають, серед яких речей сидять. Що для них ці покривала і цей килим? Прикол, несмак, дешевий інтер’єр? Так цікаво, як ми іноді зовсім не відчуваємо контекст, який тим не менше зримо і незримо ховається від нас у просторі. За якимось речами часом цілий світ, а ми сидимо, п’ємо пиво і навіть про нього не підозрюємо.

Що я тут оцінила – то це заявлену просту домашню кухню, серед якої раптом у денному меню філе курки з кокосом і рукколою підсмажене на решітці, з бальзамічним малиновим соусом до різотто з чеберцем і спаржою, або гарбузовий суп пюре з гарбузовою олією, липовим медом і підсмаженими каштановими крихтами :-). А принесуть в емальованій червоній каструлі з надщербленим вушком. І ти їш цю страву рівня кільказіркового ресторану з емальованої каструлі і ржеш.

 

Або чудовий запечений шмат м’яса з прянощами і зеленню (підглядаю на інші столи) – на папері, і дякуйте, що не на газеті. І якби ще поруч горілка з гранчаків і сусід у майці і в спортивних штанах з розтягнутими колінами, я б умерла,  але Бог боронив від аж такої автентичності.

Ну й атмосфера, заради якої вартує сюди заглянути п’ятничним або суботнім вечором. Така специфічна – суцільно антигламурна і дуже мистецька. Трохи Куби, і трохи Сербії, і трохи загальної сходноєвропейської якоїсь невловимості, словом дуже небанальне місце з дуже небанальним шеф-кухарем і небанальним настроєм. Але зайде не всім і не у всякій компанії. Більше для музикантів, художників, ніж для туристів. Хоч останніх море. Влітку пізнім вечором рекомендують тут пити шампанське на терасі  🙂 Це я вичитала в угорських відгуках і збираюся порадою звісно ж скористатися.

Ну й власне з тих пір як заклад має Certificate of Excellence 2016 від Тріпадвізора, вечорами тут, кажуть, не проштовхнутися і персонал перестав бути аж таким душевним до чужих. Але я це зараз не відчуваю, як і те, що я тут чужа. Може не чужа?

А навколо нині ще й крутезні акварелі і живий блюз. Love

Напишіть відгук