Рибний фестиваль у Вайдагуняді гуде! Щойно звідти вернулася і таки обжерлася, – лікуюся літрами імбирного чаю з перцем. Що цікаво – там зараз дуже (!) багато будапештців і значно менше туристів. Цікаво тому, що саме Вайдагуняд корінні містяни зазвичай обходять, десь як парижани Ейфелеву вежу, тобто люблять, цінують як культове туристичне місце, але приходять один раз у житті – у дитинстві. На каток і в парк Варошлігета так, а у замок ні, бо тут завжди засилля туристів.
Але дунайська, тисянська і балатонська риба їх таки виманила – сім’ями, парами, з собаками, в компаніях, групками великими і малими. Їдять, п’ють, регочуть, субота, хороший такий нуль був, і крізь тонкий серпанок світило сонце, трохи приглушено, тонко і неяскраво. Ідеально для цього всього обжорства і гарячих алкогольних напоїв.
Одна компанія така була чудова, вигадаю собі про них, що з оперного театру. Щось сперечалися за келішками якоїсь паленки або унікуму, а потім елегантний, як рояль, сідий імпозантний чоловік років шестидесяти у чорному дорогому пальто як заспівав ла-ла-ла-ла!!! – таким баритоном, що навколо на 50 метрів усі завмерли. Потім друзі його делікатно смикнули за рукав, то він сказав, е-ее, гм, пробачте і вони пили собі далі.
Цей рибний фестиваль вже п’ятий. Риба року – сом, угорською harcsa (горчо). Минулого року був судак – süllő, ще перед тим, здається, лящ – keszeg (кесеґ). Риба року означає, що з неї буде дуже багато всього – від смаженої, до шашликів, рибного попрікашу і холасли. Сподіваюся нікому з читачів цього блогу не треба пояснювати, що таке холасли? 🙂 Попрікаш із сома, до речі, чудовий.
Ціни починалися від найвищих при самому вході, і щодалі в парк, то нижчі. Туристи лінувалися йти далеко, то платили більше – значно! Угорці просувалися вглиб.
Холасли були різні. Раз вже пишу про це, то розповім, аби два рази не вставати: угорських холасли є штук десять в залежності від географії і водойми. Діляться на три типи, є дунайські холасли, тисянські і балатонські. До прикладу, два найкультовіші угорські холасли Сегедський (szegedi halászlé) і Байої (bajai halászlé), належать до двох різних типів – перший до тисянських, другий до дунайських. Відрізняються нюансами приготування. І фанатами, звісно ж.
Гол-дог був. Hal (гол) – риба. Риб-дог. Є на фотках
Цапо-стейк був. Стейки з акули. Cápa – то акула. Сподіваюся не з акуларіума пештського позичили акулу 🙂 Теж на фотках.
Здивувалася також з того, що рибний попрікаш повсюдно подавали з турош чусо (turós csusza) разом. Турош чусо – це традиційна угорська національна страва – паста з творогом, сметаною і заправлена підсмаженим салом. Виявляється, воно так подається. Не завжди, але органічні ці дві страви разом з точки зору угорської кухні. І ви знаєте, дуже смачно, – якось так правильно поєднується. Відкрила для себе Америку.
А гарячих напоїв стільки всяких – аж очі розбіглися. Гарячі вина з різними соками – це вже знайомо, гроги заварені з горіхами дещо нове, крампапулі взагалі незнайомі (це здається щось з німецьких алкогольних напоїв, є там якісь krambabuli).
Про що хочу сказати окремо, то це про гарячий яблучний сік з корицею і ромом. Бомба! Сказали, можна замінити коньяком. Не впевнена, що буде одне й те ж, все таки ром, це ром. І про домашні чіпси до риби теж хочу сказати – хоч це не нове зовсім. Але як круто!
У фейсбук дам дуже багато фоток, я люблю багато фоток їжі, там такі кастрюлі, горшки, плити, печки, така риба, що просто не можу втриматися 🙂
Словом рекомендую на наступний рік цей фест – впишіть його собі у календар! Він буває у форшонґ, тобто завжди в лютому. Такий якийсь живий! І капець зажерливий. І дуже рибний.
Апдейт (2019) : фестиваль перенесли на нову адресу. Тут його фейсбук сторінка
